Зарубіжна література 8 клас

Тема.  Бароко як доба і художній напрям у європейській літературі й мистецтві. Видатні представники європейського бароко та їхні здобутки.  (записати у зошит)

Мета: розкрити особливості бароко як літературного напряму, показати багатство художніх  надбань бароко; формувати цілісний світогляд восьмикласників; розвивати навички характеристики художнього напряму; пробуджувати інтерес до мистецтва бароко; виховувати шанобливе ставлення до творів мистецтва.

Педагогічна технологія: технологія розвитку критичного мислення учнів.

Методи і прийоми: дослідницький, компаративний; бесіда, робота з ілюстрованим матеріалом.

Епіграф до уроку

Хто не вміє вразити  читача,

 той не має права називатися поетом.

Джамбаттіста  Маріно

Доброго дня, шановні восьмикласники! Я сподіваюсь, що ви вже опрацювали тему поза підручником, тому цей урок допоможе вам узагальнити опрацьований матеріал. Бажаю Вам успіхів і здоров’я!

 ПІ. Основний зміст уроку.

Англійський поет Джон Донн порівняв свою епоху зі страшною морською бурею. ХVІІ ст.— трагічний час в історії Європи, коли палали війни й вибухали революції. Де ж шукати пересічній людині душевні сили і моральну опору, кому вірити? Усе більше людей зневірювалось. Саме про цю добу ми сьогодні поговимо й ознайомимося з її характерними рисами. Основні запитання, на які ми сьогодні шукатимемо відповіді:

1. Що таке бароко?

2. Якими є характерні особливості доби бароко?

3. Якими є визначальні ознаки епохи бароко?

4. Якими були загальні прояви стилю бароко в культурі?

5. У чому полягають особливості проявів стилю бароко в літературі?

6. Як стиль бароко відобразився в українській культурі?

Філософи ХVІІ ст. переконували: Бог подарував людині розум і серце. Людина повинна осягнути навколишній світ, такий привабливий, загадковий і прекрасний, але при цьому вона повинна покладатися лише на себе. І людина захотіла зрозуміти закони світобудови, покластися на власний досвід. В історії людства розпочалася нова доба, сповнена протиріч, суперечливих думок та почуттів — бароко.

                   Ось таким було XVII ст. З одного боку, роботи митців засвідчили кризу ренесансних уявлень про людину, про гармонійність світу, а з з іншого - діячі культури прагнули відтворити втрачену красу й гармонію. Це привело до формування у XVII століття двох основних художніх систем, двох напрямів - бароко і класицизму, які визначили своєрідність даної доби й дали яскраві шедеври мистецтва, що пережили свій час.

    Наш урок сьогодні пройде піл гаслом: «Література – синтез мистецтв»

Завдання 1. Прочитайте епіграф. Як ви розумієте його зміст? ( Представники бароко вірили в духовні можливості людини, яка могла піднестися до Бога і сумували через те, що світ втрачає  цілісність і гармонійність. Митці  ставили перед собою завдання -  вразити сприймача)

Завдання 2. Соціально-історичне тло доби.  Робота із підручником.

- прочитати матеріал підручника стор. 230, застосувати прийом «Коло запитань», яким ви перевірите рівень засвоєння прочитаного один у одного.

Запис визначення поняття бароко із підручника у зошит

Додаткова інформація. .     Визначення та походження терміна. Словникова робота.

Бароко (від італ. вигадливий, химерний; від порт, perolo baroko - перлина неправильної  форми) — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж ХVІ -  XVIII століть.

Довго вважалось, що цей термін походить від португальського слова, що означає «перлина неправильної форми», яка переливається різними кольорами веселки.

За іншою версією термін бароко походить від італійського - вигадливий, химерний.

Існує і третій варіант - слово «бароко» означає фальш і обман.

Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі. Термін бароко був введений у XVIII столітті, причому не представниками напрямку, а їхніми супротивниками - класицистами, які вбачали в бароко цілком негативне явище. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше.

Словничок уроку

Контраст – різкий вияв протилежності в чомусь.

Гіперболізм - художнє перебільшення. 

Поліфонія -  вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення.

Патетика - елемент пристрасності, піднесеності у чому-небудь.

Опера - музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії.

Якщо Відродження було добою панування гуманітарних наук, то епоха бароко позначена розвитком природничих і точних наук. Наукові відкриття не лише значно поліпшили життя людей, а й призвели до того, що на порозі XVII століття, людство здригнулося від жаху. З’ясувалося, що наша рідна, надійна і затишна мати-Земля насправді є  маленькою кулькою, яка мчить невідомо куди в холодному байдужому космосі, неосяжному безкінечному просторі.

Як вплинули ці відкриття на світогляд людини? Відродження починає охоплювати глибока криза. Світ, що уявлявся впорядкованим і гармонійним, обернувся ірраціональним, тобто незбагненним, хаосом, сповненим зяючих безодень і нерозв’язаних суперечностей, а людина - істотою, що роздвоюється між добром і злом. Так виник притаманний добі бароко «метафізичний неспокій». Постійний сумнів у всіх цінностях життя, тривожне світовідчуття не могло не вплинути на мистецтво й літературу.

                                                           

Доба Бароко стала добою справжньої наукової революції. Якщо в добу Відродження  великого значення надавали шаленим учинкам, то для доби Бароко головне - пристрасні роздуми про світ. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість,  поліфонічність, ускладнена форма.

Визначальні ознаки епохи бароко: (записати у зошит)

1. Посилення ролі держави і церкви.

2.  Поєднання релігійних і світських мотивів, образів.

3. Мінливість, поліфонічність, ускладнена форма.

4. Тяжіння до контрастів, метафоричність, алегоризм

5. Людина не протиставляється Богові, а вважається найдосконалішим його творінням.

6. Настрої песимізму, розчарування, скепсису.

7. Трагічна напруженість і трагічне світосприйняття.

8. Прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем.

 Людина доби бароко.       

Людина доби бароко не ідеальна - її внутрішній світ сповнений різноманітних відтінків, а часто досить дивна і суперечлива, дисгармонійна. В мистецтві бароко людина постає як одна, багатопланова особистість зі своїм світом переживань, залучена у драматичні конфлікти. Людина бароко - це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв’як, який плазує у бруді та крові. В результаті людській особистості відводиться скромна роль піщинки безмежного всесвіту, безпорадної і цілком залежної від волі Бога.

Українське бароко

В Україні бароко проіснувало близько 200 років і стало наступним після доби Київської Русі етапом розквіту української культури, передовсім архітектури, літератури, освіти, самоврядування. Українське бароко набуло найвищого свого розвитку та завершення в часи гетьманства Івана Мазепи, тому його найчастіше називають мазепинським бароко. Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Справжнім початком українського бароко стала творчість Мелетія Смотрицького, повну ж перемогу нового напряму засвідчило створення Києво-Могилянської академії, цілком барокової за суттю. У нашій культурі співіснували різновиди цього напряму: «високе» бароко («серйозне», пов’язане з книжною традицією) і «низове» (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією - творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи). Яскраві представники українського бароко: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Довгалевич, І. Величковський.

Література бароко.

Митці Ренесансу цінували простоту і структурну досконалість твору, митці бароко структуру розуміють як схематизм, простоту замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномов’ям. Для них мистецтво — це часто забава, гра розуму. Розвивається пристрасть до алегорій, з’являються алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, тексти віршів набувають форми хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші. Поети бароко часто бавляться нанизуванням вигадливих метафор, порівнянь, антитез. Наприклад, «любов зв’язує золото з крицею, пряжу — із шовком, спонукає кропиву тягтись до шляхетної троянди, до перлин кладе сміття, до вугілля кладе крейду і часто прищеплює дикому дереву солодкий плід».

Проте стиль бароко має вади: часом надто велика перевага зовнішнього змісту над внутрішнім, «чиста» декоративність змушує глибокий сенс, внутрішній зміст твору ховатися або відходити на задній план; ще небезпечнішим є намагання перебільшити, посилити напруження, контраст, щоб вразити читача, глядача,— це призводить до надмірного замилування формою; у літературі — до переобтяження творів формальними елементами.

Представники літератури бароко:

*  Іспанія: П. Кальдерон, Ф. де Кеведо, Л. Гонгора.

* Італія: Дж. Маріно.

* Велика Британія: Дж. Донн.

*  Франція: T. А. Д'Обіньє.

* Німеччина: А. Гріфіус, М. Опіц.

*  Польща: Я Кохановський, Я. Морштин.

*  Україна: Ф. Прокопович, Г. Сковорода,  М. Довгалевич, І. Величковський.

Подумай!   У чому особливості проявів стилю бароко в літературі?
 Бароко - це загальноєвропейський стиль. Бароко відіграло велику роль у мистецтві XVII століття, яке дозволило втілити безмежність і суперечливість світу й людини,  ту складність буття, яка не підлягає раціональному осягненню, боріння різних сил і стихій,  загадкову таїну сущого. Бароко дало можливість митцям висловити у різноманітних художніх формах уявлення про духовний стан світу й особистості, виразити моральні запити цієї доби. Бароко стало результатом змін у світобаченні людства, що відбулися під впливом  бурхливого розвитку науки й філософської думки.

·        Вправа «Так - ні».

1. Мистецтво бароко зародилось в Україні.

2.  Хронологічні  межі доби європейського бароко XV-XVI століття.

3.  Бароко з італійської перекладається як вигадливий, химерний.

4.  Бароко було добою панування природничих і точних наук.

5.  Провідна тема літератури бароко - відображення життя середньовічної людини.

6.    Дж. Донн, П. Кальдерон, Г. Сковорода - письменники доби бароко.

7.  Найяскравіше бароко проявилось у музиці.

8.  Художник Рафаель Санті - представник епохи бароко.

9.  Метафора - художній засіб, характерний для літератури бароко.

10. Чи є характерним для мистецтва бароко прагнення вразити пишним барвистим стилем?

11. Українське бароко називають мазепинське бароко.

12. Людина - ідеальний взірець для наслідування в мистецтві бароко.

 (Відповіді записати у зошит) 

   Підсумки.

          Продовжіть речення:

1.     Я дізнався на уроці… (що?)

2.     Мене вразило на уроці… (що?)

3.     Я навчився на уроці… (чого?)

VII.          Домашнє завдання.

Для всіх учнів.

1.Опрацювати матеріали підручника про мистецтво бароко та підготувати розгорнуте висловлювання на тему «Бароко - це загальноєвропейський стиль».

2. Ознайомитись з  життям та творчістю Джона Донна.

          Продовжіть речення:

1.     Я дізнався на уроці… (що?)

2.     Мене вразило на уроці… (що?)

3.     Я навчився на уроці… (чого?)

VII.          Домашнє завдання.

Для всіх учнів.

1.Опрацювати матеріали підручника про мистецтво бароко та підготувати розгорнуте висловлювання на тему «Бароко - це загальноєвропейський стиль».

2. Ознайомитись з  життям та творчістю Джона Донна.

Тема : Із лірики європейського бароко.

Джон Донн «Священні сонети» (19-й сонет «Щоб мучить мене…»). Напруга почуттів ліричного героя. Символіка. Поетична мова.

Мета :  познайомити учнів з  життям та творчістю  видатного англійського поета «метафізика» Джона Донна, відображенням різних проявів людської натури, складності духовного буття особистості, дослідити яку форму сонету використовує Джон Донн у своїй творчості;

розвивати навички аналізу, зв’язного мовлення, дослідницько-пошукової роботи, виразного читання та творчого мислення ;

виховувати інтерес та повагу до творів мистецтва, виховувати  бажання долати перешкоди на життєвому шляху.

Філософи 17 століття переконували : Бог подарував людині розум і серце. Людина повинна осягнути навколишній світ, такий привабливий, загадковий і прекрасний, але при цьому вона повинна покладатися лише на себе. І людина захотіла зрозуміти закони світобудови.

Так в історії людства починалася доба бароко, що була сповнена протиріч, суперечливих почуттів та думок. Сьогодні ми продовжимо вивчення цієї культурно-історичної епохи. У період розвитку стилю бароко в літературі було створено справжні шедеври в різних жанрах, особливо в ліриці та драмі. Література бароко відзначалася поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів і образів, тяжінням до різних контрастів, алегоризму, намаганням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Сьогодні ми ознайомимося з творчістю англійського поета доби бароко Джоном Донном.

Постать Джона Донна – багатогранна, а його поезія – емоційна й глибоко інтелектуальна. Його творчість відображає різні прояви людської натури, складність духовного буття особистості. Це дало підстави його  наступникам визнати митця очільником літературної школи англійських «поетів-метафізиків».

Завдання. Записати паспорт-анкету  до теми "Життя та творчість Д. Донна"

Джон Донн народився 12 лютого 1572 року в католицькій родині і виховувався у дусі католицизму. Його мати, прямий нащадок сестри Томаса Мора, була молодшою ​​дочкою Джона Хейвуда, драматурга і автора епіграм. Його батько, який, за словами першого біографа Донна, Ісаака Волтона, «походив із дуже давнього роду в Уельсі», був успішним лондонським купцем. Джону було чотири роки, коли помер його батько, і незабаром після цього його мати вийшла заміж за доктора Джона Сімінгса, який допоміг їй підняти дітей. Джон вчився в Оксфордському й Кембриджському університетах, але ані там, ані там не отримав диплома: в протестантській Англії діяли обмеження, введені для католиків.

У 1596—1597 Джон Донн подорожував європейським континентом, супроводжуючи графа Ессекса і Волтера Релі в військових операціях проти Іспанії. Вже тоді він писав успішно вірші, що розходились у рукописах. Джон Донн не мав великої прижиттєвої слави як поет, та й не ставив мети уславитися. Він не друкував свої вірші за життя — перше друковане видання побачило світ лише через 2 роки по смерті творця.

Як усіх молодих, його приваблював світ і подорожі. Є свідчення, що Донн подорожував Іспанією і дістався Італії. Потім повернувся в Англію, де влаштувався на роботу секретарем у впливового придворного, сера Томаса Еджертона, лорда-охоронця Великої печатки. Закохавшись у племінницю патрона, 17-річну Анну Мор, таємно і без дозволу родини узяв з нею шлюб. Коли Еджертон дізнався про це, то вигнав Донна і сприяв його арешту і ув'язненню. Звільнившись із в'язниці, Донн разом з Анною поселяється в маєтку її родичів у графстві Суррей. У цей же час поет, прагнучи поправити свій матеріальний стан, створює антикатолицький твір «Ignatius his Conclave». Джон Донн упродовж 10 років зазнавав безгрошів'я і злиднів.

Лише у 1609 році багатий батько дружини Донна визнав законним їх шлюб. Джон багато займався богослов'ям. Його полемічні здібності забажав використати проти католиків сам Яків I (король Англії). Донн пішов на компроміс заради матеріального забезпечення себе і родини, погодився на перехід в англіканство. До того ж король прагнув бачити Джона проповідником-англіканцем, а тому забороняв надавати йому світські посади. Джон підкорився волі монарха. Його проповіді збирались послухати усі поціновувачі літератури і записували їх. Збережено близько 160 проповідей Джона Донна.

У 1611 Донн створює «Анатомію світу», в 1612 — «Розвиток душі». Двічі (у 1601 і 1614) Донн стає депутатом парламенту. Його сім'я швидко зростає — протягом кількох років у Анни практично щорічно народжується по дитині. Джон Донн мав 12 дітей. У 1617 Анна помирає після чергових пологів, і з того часу тон творів Донна стає похмурим.

У 1621 Донн отримує чин настоятеля собору святого Павла в Лондоні.

Донн помер 31 березня 1631. Безпосередньо перед смертю він прочитав власну похоронну проповідь і заповів створити власний портрет-надгробок у савані.

Перевірка паспорт - анкета письменника.

Ім’я		Джон Донн
Роки життя	1572 – 1631
Місце народження	Лондон
Батьки	батько – староста цеху торговців залізом мати – донька драматурга
Освіта	незакінчений Оксфордський та Кембриджський університети
Професія	секретар, адвокат, помічник єпископа, настоятель собору святого Павла
Твори	«Анатомія світу», «Священні сонети»

Висновок : вивчаючи біографію поета його творчий доробок можна сказати, що дійсно автор був складним загадковим поетом.

Для лірики Донна характерні витонченість, ускладнений синтаксис, образність, гра на контрастах, багатозначність. Його вірші адресовані підготовленому читачеві, здатному вчинити певне інтелектуальне зусилля для їх розуміння. 

Хаос тогочасного суспільства стимулював його уяву, а різноманітні концепції перетворювалися на поетичні образи, майстерно обіграні ним.

…Так просто исчерпать себя тщетой,

А здесь телам, с не меньшей простотой,

Дана удача высоты достичь,

Когда раздастся труб небесных клич,

Твори себя – твой свет меня спасёт,

Пусть смерть моя – тебе добро несёт.

Уже спокоен я – ведь я, живой,

Успел прославить час последний свой

У цих словах – весь Джон Донн з його трагічним відчуттям смерті та марності земного буття і, попри все, із вірою в можливість подолати темряву духовним світлом.

 Історія виникнення сонетного жанру і яку саме сонетну форму використав Джон Донн.

Сонет (італ.sonetto, від лат.sonus: звук) – ліричний твір твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів із перехресним римуванням і двох траверсів (терцетів) тернарного римування з основною схемою abab abab ccd eed, хоча можливі й інші варіанти: abab abab cde cde тощо. Французька форма сонета відрізняється від італійської тим, що в катренах кільцеве римування, а в терцетах три рими: абба абба ссд еед. Найбільшого поширення набула англійська форма сонета через спрощену схему, пов’язану зі збільшенням числа рим: абаб сдсд efef qq. За змістом сонет передбачав певний послідовний розвиток думки: теза – антитеза – синтез – розв’язка.

Природа сонета має унікальні особливості: цей жанр налічує значну кількість типологічних різновидів: класичний, вільний, неправильний, хвостатий, безголовий, напів сонети, перевернутий, кульгавий, рамковий, кострубатий, сонет з кодою, сонет з одним катреном, сонет-акровірш, сонет-байка, сонет-діалог тощо. Його експресивна структура здатна утворювати інші модифікації: «сонети-романи», повісті, драми, вінки сонетів.

Історія найцікавішого літературного жанру налічує майже 800 років. Сонет виник при дворі імператора Фрідріха ІІ. Перші датовані сонети з’явилися у 1241 році, їхнє авторство належить імператорському нотареві Джакомо да Лентіні. З’ясувати точну дату походження цього жанру складно через надзвичайно активну його міграцію. Можливо, спочатку сонет існував у провансальскій ліриці і був складовою частиною кансони трубадурів. Незважаючи на формальні жанрові утруднення, сонет виявився одним із найбільш життєздатних видів лірики. До літературного вжитку термін було введено поетом Гвідо Кавальканті, згодом використано Данте Аліг’єрі в автобіографічній повісті «Нове життя». До сонета звертався Франческо Петрарка в «Книзі пісень», яку він присвятив мадонні Лаурі. У добу Відродження сонет стає володарем серед ліричних жанрів. До нього звертаються майже всі ренесансні поети: П’єр Ронсар, Жоашен дю Белле, Лопе де Вега, Луїс де Камоенс, Вільям Шекспір тощо. У творчому доробку митців сонет остаточно набуває змістовних рис: автобіографічності, інтелектуальності й ліризму. Сонети писали також відомі прозаїки Дж. Боккаччо(1313-1375), Мігель де Сервантес (1547-1616), Мішель Монтень (1533-1592), у п’єсі видатного французького драматурга Мольєра (1622-1673) окремі діалоги героїв виписані у формі сонета. У сонетах і сонетних циклах доби Ренесансу відчутне максимальне наближення автора та ліричного героя. Сонети як тверда строфічна форма в поезії – це яскраве виявлення творчої майстерності поета.

Література бароко вирізняється ускладненою формою, поєднанням релігійних і світських образів та мотивів, алегоризмом, намаганням уразити читача різноманітністю тлумачень і пишним, барвистим стилем. Улюбленим жанром поетів залишався сонет, жанр роману нелегко завойовував собі місце як у мистецтві бароко, так і у класицизмі. Поєднання непоєднуваного, протилежного – одна з найхарактерніших барокових рис. Світ постає перед художником бароко позбавленим стійкості, несталим. Для барокових творів характерні теми мінливості долі та волі випадку. Бароковий поет уже не схиляється перед людиною та її можливостями, як це робили гуманісти Відродження, навпаки, він підкреслює непослідовність і зіпсованість людської природи. Барокові твори сповнені суперечностей між тілесним і духовним, між чуттєвою красою світу й швидкоплинністю людського життя.

До сонетів звертаються Франсіско де Кеведо-і–Вільєгас , Джон Донн, Луїс де Гонгора–і–Арготе.

Темами їх сонетів є – муки і протиріччя кохання, страждання, смерть, доля, випадок, непостійності щастя.

Серед поетів бароко вирізняється постать Джона Донна. У сонетах раннього періоду він не дотримувався формальних вимог до цього жанру. У його віршах недосяжна красуня перетворилася на живу жінку з плоті й крові, у нього немає звичних штампів любовної лірики, а чергування коротких і довгих рядків, уривчасті фрази, несподівані порівняння створюють у його поезіях ефект емоційного вибуху.

У пізніший період життя Донн повернувся до традиційної форми сонета в циклі «Священні сонети» (1610 р.). У них поет звернувся до релігійних тем. Цикл «Священні сонети» («Holy Sonnets») характеризує напруга почуттів і пристрасність, властива його ранній любовній ліриці, тільки тепер любов звернена до Бога, а не до земної жінки.

У «Священних сонетах» іноді Донн використовує досвід релігійної медитації, якому навчився в єзуїтів: відтворює в уяві сцену з Нового Заповіту, помістивши себе в коло дійових осіб, а потім аналізує власні переживання і виносить моральний урок.

Висновок: Джон Донн у ранній творчості порушував класичні правила побудови сонету, пише італійською формою сонети, у більш пізній період звертається до класичної, англійської форми сонету. Утворює власний жанр священних сонетів, або релігійних роздумів (медитацій), в яких оспівує любов до Бога, розмірковує про значення божественного в людському житті. Його «Священні сонети» своєрідний “поетичний” експеримент, спроба з’єднати світські і релігійні форми.

Музичність, скритість метафор і порівнянь поезії Донна нагадує манеру багатьох поетів Італії. Саме італійська форма сонету допомагає передати сутність і призначення людини у світі.

 Школа метафізиків, яскравих представників.

Терміну «Метафізика» налічується більше 2500 років. У перекладі з грецької означає «те, що після фізики». Приставка «мета» означає «повний». Тобто метафізика має на увазі розгляд будь-якого явища в усіх його проявах (як фізичних, так і духовних). Спочатку слово служило назвою серії книг Аристотеля про першопричини виникнення життя. У середні століття цей термін має те ж значення, що і філософія, а трохи пізніше придбав магічну забарвлення. Багато мислителів (Кант, Гегель, Ніцше, Декарт) в своїх працях дають власне визначення метафізики як науці, але все ж головні питання, на які шукає відповіді метафізика, стосуються витоків і причин виникнення всього сущого. В даний час в широкому розумінні поняття «метафізика» означає науку про недосяжне, про Бога і походження всіх речей. У більш вузькому сенсі це розділ філософії, що вивчає історію становлення і розвитку будь-якого явища. Дуже поширеним у всіх країнах Європи було метафізичне, або релігійне бароко. Воно спостерігалося в Англії, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах Європи. Для нього характерне заглиблення у світ метафізики, містики. Йому властиве відречення від життя і всього земного, намагання цим врятувати людину від зла, прищепити їй християнські чесноти.

Появу терміну метафізики відносять до кінця XVI століття, але в літературі він починає застосовуватися по відношенню до англійських поетів першої половини XVII століття, яких прийнято називати поетами метафізичної школи. Основоположником метафізичної школи став Джон Донн разом з Джорджем Гербертом, Річардом Крешо, Генрі Вогеном та іншими. Назва цієї школи виникла в зв’язку з тим, що у творах її представників, на зміну життєрадісному зображенню буття приходять інтелектуальні, філософські роздуми над проблемами життя, смерті, безсмертя. Провідні теми поетів-метафізиків – теми Смерті, Часу, Віри, Кохання, Самотності.

Головний принцип метафізичної школи – поєднання буденного, простого та високого, неземного.

Ця школа має своїх поціновувачів й нині. Вплив англійського бароко є значимим і на сучасну російську й українську поезію. Досить згадати хоча б «Большую элегию Джона Донна» (1963) Й. Бродського.

Письменники «метафізичної школи поезії» зверталися до методу пізнання світу, яким користувалися біблійні пророки – одкровення. Поети-метафізики говорили про сутність людського буття з позиції вічності. Для їхнього стилю характерне змішання часових і просторових координат. Темою віршів, як правило, слугували різні питання людського буття, але їхнє розв’язання було досить несподіваним, висновки у формі філософських сентенцій, до яких вони приходили, є зразком вершинної логіки.

Своєрідність жанрової специфіки сонетів 

Однією з вершин творчості Джона Донна вважають цикл сонетів La Corona (біля 1607 – 1609 р.) і «Священні сонети». «Священні сонети» або «Доброчесні сонети» – це 19 сонетів, 16 з яких написані в 1609 – 1611 рр., останні 3 – після 1617 р. Тема цього циклу – усвідомлення людиною невідворотності смерті, подолання страху смерті і набуття нею безсмертя.

«Жанровою специфікою “Священних сонетів” є синтез “світських” і “релігійних” жанрів. Жанровою матрицею для сонетів Джона Донна слугували сонети і молитви.

За задумом Джона Донна вінок сонетів “La Crona” мав слугувати прологом до “Священних сонетів”, проте згодом став окремим циклом сонетів, який входить до збірки “Священні сонети”. Жанрово-композиційною особливістю сонетів “La Crona” є те, що дані сім сонетів Джона Донна пов’язані з католицькою молитвою Розарій, до францисканського варіанту даної молитви належить 7 молитов, у яких мова ведеться про 7 Тайн (Євангельських подій). Кожна із семи Святих Тайн (євангельська подія) обираються саме з тих, які входять і до Розарія: Annunciation (“Благовіщення”), Nativitie (“Різдво”), Temple “Віднайдення Ісуса в Храмі”, Crucififying (“Розп’яття”), Resurection (“Воскресіння”), “Ascention” (“Вознесіння”).

Тобто через синтез релігійного жанру – молитви і світського жанру – сонету, Джон Донн утворює власний жанр священних сонетів, або релігійних роздумів (медитацій), в яких оспівує любов до Бога, розмірковує про значення божественного в людському житті. Джон Донн намагається засобами мистецтва наблизити Бога до земного життя, внести високий, божественний початок у реальний світ. Ліричний герой Джона Донна постійно звертається до Бога, шукає в ньому сили для морального відродження. Звернення до біблійного міфу англійськими митцями-метафізиками є способом повернення людській свідомості вічного, завжди значимого.

Аналіз 19 сонету. (аналіз сонету записати у зошит)

Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я - клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно - враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса -
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу -
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я - ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.

Бесіда за змістом сонету

1.    Розкрийте настрій сонета «Щоб мучить мене...»,

2.    Поясніть, як у сонеті відобразилися риси барокового стилю.

3.    Розкажіть, які художні засоби використано в сонеті. Наведіть приклади.

4.    Поміркуйте, яким постає у сонеті ліричний герой.

5.    Проаналізуйте, чому ліричний герой припускає, що спасіння принесуть йому дні, коли він тремтів від страху.

У сонеті «Щоб мучить мене...» можна знайти всі ті риси, які характеризують творчість Джона Донна й властиві бароковій поезії. Тут і поєднання непоєднуваного, й антитези, і внутрішні суперечності, і несподіваний парадоксальний висновок. Ліричний герой постає перед читачем у всій складності свого духовного життя, мінливий і на перший погляд легковажний. Та це тільки на перший погляд... До своєї особи ліричний герой відноситься критично « …я клубок із протиріч», антитези (антоніми) підкреслюють це ставлення (день-ніч, веселий-сумний, вогонь-лід). Герой звертається до Бога, молить, щоб почуття страху повернуло йому набожність і принесло душевний спокій, спасіння.

Символи: ніч, день, вогонь, лід – уособлюють життя і смерть.

Настрій – песимістичний,

Текст собою являє монолог ліричного героя.

*** Аналіз стану героя очима психолога.

З сонету видно, що ліричний герой перебуває у стані перепаду настрою, депресії. Причини депресії у чоловіків бувають різні: умови життя, відсутність повноцінного відпочинку, емоційне вигорання, підвищена тривожність, страх, горе, відчай. Якщо проаналізувати час написання сонету і зіставити зі станом ліричного героя, то видно, що поет в цей час саме втратив люблячу дружину, залишився сам з 12 дітьми і звідси мотиви невпевненості в собі, відчай, пошук виходу.

Справді, журба, туга, сум, за давньою звичкою, підточують, гризуть людський розум, а горе та відчай штовхають на прикрі або й драматичні вчинки. Не піддаваймося їм, шукаймо радість у нашому бутті!

Узагальнення:

Отже, Джон Донн відкрив людині небачені досі глибини духу, нездоланні протиріччя, зобразив трагізм існування особистості у світі і драматизм її внутрішнього життя. У творчості Джона Донна чітко відчувається пульсація думки. Сюжет у його творах визначає не тільки рух художнього образу, але й рух думки. У творчості співця бароко високо цінується людина, її духовне й тілесне єство, проголошується вічне життя, і його поезія – це розлогий діалог людини з Богом про життя, любов, смерть.

Прийом «Мікрофон»

Продовжте речення (письмово): «Для мене поезія бароко – це…»

« Джон Донн – складний, загадковий поет…»

« «Щоб мучить мене…» - медитативний сонет тому, що …»

Домашнє завдання

Прочитати та проаналізувати поезію Джона Донна «Добрий ранок».

Знайти приклади контрасту й універсалізму. Розкрити символічний зміст назви вірша.


21 квітня

Тема: Класицизм як художній напрям у літературі XVII ст. Філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Основні правила класицизму

Мета: Навчальна: підвести учнів до сприйняття літературного напряму класицизм, розкрити основні правила та особливості цього напряму.

Розвивальна: розвивати образне та логічне мислення, мовлення (монологічне), вміння висловлювати свою думку.

Виховна: виховувати зацікавленість до епохи Класицизму, прищеплювати смак та естетику.

Тема сьогоднішнього нашого уроку звучить так: Класицизм як художній напрям у літературі XVII ст. Філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Основні правила класицизму. Ми з вами на уроці будемо розглядати таку добу як Класицизм, запишемо основні правила цього літературного напряму, які стануть вам у пригоді, коли ви будете аналізувати класицистичні комедії на наступному уроці.

2         Доба бароко, з якою ви ознайомилися на попередніх уроках, була добою великих містиків та філософів - ідеалістів. Водночас з ірраціональною бароковою свідомістю, яка твердить, що «життя - це сон» (Кальдерон), виникає принципово нова - раціональна, яка сформувала інший підхід до розуміння сенсу буття людини та запропонувала ще один вихід із, здавалось би, безвихідної ситуації людського існування. Ми почнемо знайомитися ще з однією історико-літературною епохою, яка називається класицизмом.

3.     Розповідь  про добу (конспект (тези) записати у зошит)

Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплювала не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архітектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX століття, підкреслюючи, що митці цього напряму наслідували античну «класику», брали її за взірець.

Мета класицистичного мистецтва - створити художні твори за законами гармонії ї логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.

Філософським підґрунтям класицизму був раціоналізм - учення, яке стверджувало, що головний інструмент пізнання світу - це розум. Засновником філософії раціоналізму був Рене Декарт. Паралельно з філософією раціоналістів будувалася і естетична програма класицистів. Тому «Поетичне мистецтво» Ніколя Буало було справжнім гімном раціоналізму. Книга складалася із чотирьох  пісень. Перша - присвячена  принципам побудови поетичних творів, друга і третя - характеристиці окремих літературних жанрів, а четверта - насичена моралізаторськими настановами.

Проте першими теоретиками класицизму стали гуманісти доби Відро-

дження. Античну драму вони вважали взірцем художньої досконалості, на цей взірець вони й пропонували орієнтуватися драматургам. Французькі поети доби Відродження втілювали в життя теоретичні принципи «Поетики» Аристотеля.

Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології.

Основні правила класицизму:

1. Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. Вони вважали, якщо одні епохи створюють зразки прекрасного, то завдання митців наступних часів полягає в тому, щоб наблизитися до них. Звідси - встановлення загальних правил, необхідних для художньої творчості.

2. У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами:

- високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема);

- середні (наукові твори, елегії, сатири);

- низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми).

Для кожного жанру регламентувалися мова і герої. Так, трагедії класицизму притаманна була піднесена, патетична мова.

У комедіях використовувалася проста мова, обов'язковим був сатиричний струмінь, діяли побутові персонажі. Жанрові форми нової літератури класицистами ігнорувалися, особливо це стосувалося прозових жанрів, які, незважаючи на їхню велику популярність у сучасній літературі, були відсунуті у класицизмі на другий план. Жанровими домінантами класицистичної літератури були ода і трагедія.

3. Важливим елементом в естетиці класицизму були вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів.

4. Характери чітко поділялися на позитивні і негативні.

5. Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковувалися правилу трьох єдностей - часу, місця і дії. П'єса відтворювала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.

6. Чітка композиція твору мала підкреслювати логіку задуму автора і певні риси персонажів.

7. Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви, хоча деякі представники класицизму порушували це правило (наприклад, Мольєр).

8. Естетичну цінність для класицистів мало лише вічне, непідвладне часу, як твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали "вічні" образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Гора-цій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич, скнара тощо).

Класицисти наполягали на виховній функції літератури та мистецтва. Причому засобом виховання "гарного смаку" є ні дидактизм, ні моралізаторство. Виховувати людину має насолода, яку мусить давати мистецтво.

Постійним предметом обговорення в теорії класицизму, особливо в другій половині XVІІ ст., стає категорія «гарного смаку», що сприймається не як смак індивідуальний, а як «норма», котру виробляють кращі письменники. «Гарний смак» класицизму надає перевагу лаконізму перед багатослів’ям, простоті перед складністю, поміркованості перед екстравагантністю.

4.     Бесіда за змістом.

1.     В якому століття започаткувався Класицизм?

2.     Що стало філософським підґрунтям класицизму?

3.     Який твір став гімном Класицизму і хто його написав?

4.     Який основний принцип Класицизму?

5.     Як називається категорія Класицизму, яка була відомою в другій половині XVІІ століття?

Таким чином, на уроці ми розглянули таку добу як Класицизм, визначили його особливості та основні правила цього напряму.

6.     Домашнє завдання та інструктаж до його виконання.

Читати конспект, підготувати розповідь про Мольєра, прочитати комедію 
Мольєра "Міщанин-шляхтич"
Додаток 1.

Додаток 2 

Тема. Мольєр – майстер класицистичної комедії. Художнє новаторство Мольєра у драматургії, вплив його відкриттів на світове театральне мистецтво.

Мета:ознайомити учнів з основними етапами творчого шляху Жана Батіста Мольєра, особистістю геніального драматурга, неперевершеного комедіографа та комедіанта, історією створення комедії ; розвивати у них уміння аналізувати, оцінювати та узагальнювати біографічні відомості, творчу уяву та акторські здібності; виховувати високі моральні якості: цілеспрямованість, наполегливість, людяність, порядність.

 Епіграф

Виправляти людей, розважаючи їх.

         Ж.-Б.Мольєр

             Зірка, яка ніколи не згасне.

Н.Буало

Завдання.  Прийом «Своя опора». Скласти  власний опорний конспект.

Жан Батіст Мольєр, автор геніальних комедій, які стали надбанням усього людства, навічно залишиться на небосхилі всесвітньої літератури «зіркою, яка ніколи не згасне», як сказав про нього Н.Буало. А як запалала ця зірка? Яким був шлях Мольєра до слави? Якою була ця слава? Погодьтеся, те, що уславлений драматург пішов у вічність всіма забутий, що прах його без почестей, без церковного обряду таємно вночі був відданий неосвяченій землі, свідчить, що творче життя комедіографа не було однозначним і простим.

Жан Батіст Поклен (літературний псевдонім і сценічне ім'я — Мольєр) народився 13 січня 1622 року в Парижі. Його батько, Жан Батіст Поклен, був шпалерником і постачав товар до королівського палацу. За вірну службу він одержав титул покойового королівського слуги. Зазначимо, що це звання було досить почесним і передавалося у спадок.

Коли Мольєру виповнилося десять років, у дім прийшло горе. Його мати, тиха й ніжна Марія Поклен-Крессе, тяжко захворіла й померла. Через рік батько одружився вдруге на Катерині Флеретт. Говорили, що мачуха ображала хлопчика, але прямих доказів цього не збереглося. Вона була незлою жінкою і подарувала своєму чоловікові двох доньок — Катерину і Маргариту.

Відомо, що Жан Батіст-молодший навчався в приходській школі й працював у крамниці батька. У неділю сім'я Покленів відвідувала діда з материнської лінії Мольєра Луї Крессе, який жив під Парижем. У дітей назавжди збереглися добрі спогади про ці відвідини. Та найбільше з дідом зблизився Жан Батіст. Саме дід відкрив хлопчикові чарівний світ театру. Часто вечорами дід з онуком відвідували вистави в похмурому залі Бургонського Готелю, де грала королівська трупа. Так у життя Мольєра увійшов театр.

Титул батька надав Мольєру можливості здобути гарну освіту, Жан Батіст навчався у Клермонському колежі, де оволодів стародавніми мовами, вивчав історію, філософію, античну літературу, природничі науки. Тут він уперше почув лекції відомого філософа, астронома і фізика П'єра Гассенді. Філософ гостро критикував учення Декарта про вроджені ідеї, розвивав теорію античного філософа Епікура про атоми, відводив Богові роль «творця атомів». Пізніше драматург буде спиратися на теорії філософа в досліджені людських характерів. Як і його вчитель, Мольєр уважатиме, що людська поведінка може бути моральною лише за умови вільного і природного розвитку людини.

Потім Мольєр вступив до Орлеанського університету, де здобув учений ступінь ліценціата прав і був прийнятий у корпорацію адвокатів. Юнак постав перед вибором: або продовжити справу батька, або стати адвокатом.

Але жодне з цих занять не приваблювало його. Перемогла любов до театру.

Батько страшенно розгнівався, адже акторську професію вважали не гідною порядної людини. Та попри все Мольєр став актором. 1643 року разом із сім'єю Бежар він заснував у Парижі театральну трупу під назвою «Блискучий театр». Театр не зміг витримати конкуренції з великими театральними трупами і 1645 року розпався. Мольєр з акторами вирішив мандрувати французькими провінціями з метою заробити гроші, щоб сплатити великі борги. Ці мандри тривали до 1658 року й були своєрідною школою життя для майбутнього драматурга.

1658 року трупа Мольєра повертається до Парижа, а вже у жовтні виступає перед Людовіком XIV. Вистава сподобалася королю. Він звелів надати драматургові та його трупі для роботи театр Пті-Бурбон і став покровителем письменника.

Здавалося, що доля нарешті усміхнулася Мольєрові. Але після вистави «Кумедні манірниці» почалися нові поневіряння. Річ у тому, що комедія, у якій автор висміяв намагання буржуазії наслідувати манери аристократів, не сподобалася представникам цього класу. Під виглядом перебудови 1660 року вони зруйнували театр, і актори опинилися на вулиці. Це була підла помста. Мо- льєр поскаржився королю, і той звелів перевести трупу, до театру Пале-Рояль. Під керівництвом драматурга будівлю театру було перероблено. Тут Мольєр і працював до самої своєї смерті.

Розквіт його таланту припадає на 1664-1670 роки. У цей період були створені його найкращі п'єси: «Дон Жуан» (1665), «Мізантроп» (1666), «Скнара» (1668), «Тартюф» (1669), «Міщанин-шляхтич» (1670), «Витівки Скапена» (1671), «Удаваний хворий» (1673)

Критиків і літературознавців давно цікавлять: стосунки Мольєра і Людовіка XIV. Король визначив долю Мольєра після повернення до Парижа, надавав всілякі милості, завдяки йому драматург став відомим і багатим. Але за все це він мав бути ще й лакеєм короля, стелити йому постіль, завжди перебувати при дворі. Мольєр вірно служив королю, розуміючи, що його театр не зможе без цієї милості існувати. Але в останні роки життя митець утратив прихильність короля. Мольєр будь-якими способами намагався її повернути, навіть написав сповнений лестощів на адресу короля пролог до п'єси «Удаваний хворий». Але всі намагання були марними. Хоча, як говорять, коли Людовіку повідомили, що Мольєр помер, він зняв капелюха і сказав: «Мольєр безсмертний!»

Як справжній великий актор, Мольєр і помер на сцені, граючи головну роль у своїй виставі «Удаваний хворий». Це сталося 17 квітня 1673 року. Просто на сцені йому стало погано, він утратив свідомість. Публіка гучно плескала в долоні, уважаючи, що Мольєр геніально грає смертельно хворого. А він справді помирав...Паризький архієпископ заборонив ховати Мольєра на цвинтарі. У ті часи акторів уважали лицедіями, які повинні були перед смертю покаятися у своєму ремеслі. Мольєр не встиг цього зробити, він помер без сповіді й причастя. Лише після особистого втручання короля видатного драматурга поховали, але вночі, без церковного обряду, за муром цвинтаря Сен-Жозеф.

На його пам'ятнику, що стоїть у залі урочистих засідань Французької академії, є напис: «Для його пам'яті нічого не потрібно, але для нашої потрібен він...».

 Зовні Мольєр був непривабливим: велика голова на короткій шиї, маленькі очі, товстий плескатий ніс, великий рот, густі чорні брови. Він мав міцну статуру. Надто швидкий темп мовлення, глухий голос і не завжди правильна артикуляція заважали йому грати трагічні ролі або ролі героїв- коханців. Проте в комічних образах він був неперевершеним! Ті недоліки зовнішності, що пересічній людині часто завдають страждань, для кар'єри актора можуть стати вирішальними. І підтвердження цьому парадоксу ви можете знайти й серед сучасних зірок театру й кіно.

     Жан Батіст Мольєр -французький драматург і актор XVII ст. Уже за життя він став загальноєвропейським письменником і здобув неабияку славу. Комедії драматурга розігрувались при переповнених залах,а його акторська гра викликала бурхливе захоплення. Серед найбільших прихильників його таланту був король Франції Людовік ,який не пропускав жодної прем’єри комедій Мольєра, часто був навіть учасником п’єс у балетних сценах. Він захищав талановитого драматурга від нападок заздрісників та ображених, а в пік слави Мольєра присвоїв його театру назву «Трупа короля в Пале-Роялі». Про неабияку прихильність монарха до придворного комедіографа свідчить і той факт, що Людовік XIV став хрещеним батьком первістка Мольєра (додаток 3).

У 1669 році король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати,а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу,що була прибрана надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, а на вбранні короля було діамантів не менш, ніж на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман-Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діамантами. Поведінка турецької делегації не сподобалась королю, і він наказав придворним композитору і драматургу написати п’єсу, що висміювала б турків. Так був створений «Міщанин-шляхтич». 14 жовтня 1670 року відбулася прем’єра вистави...Це було в Шамборі (додаток 4)

       Словникова робота.

Комедія (грецьк. Komodia ,від komos - весела процесія і ode - пісня) - драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Одним із найвидатніших драматургів тієї пори був Аристофан. Вершиною комедійних здобутків епохи Відродження стали твори В.Шекспіра .У 17ст. великою популярністю користувалися комедії Лопе де Вега та Кальдерона де ла Барка. Найвищого розквіту в добу класицизму комедія досягла в творчості Ж.Б.Мольєра  (Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп»).

Завдання.  Опрацювання таблиці «Новаторство Мольєра» .

Правила класицизму	Новаторство Мольєра
Мета комедії-розважати	Мета комедії-розважати і повчати
Чіткий поділ на позитивних та негативних героїв	У деяких образах поєднуються протилежні риси
'Персонажі схематичні,наділені якоюсь однією рисою	Поведінка персонажів мотивується їхнім суспільним становищем
Чітка композиція твору	Порушення чіткої композиції твору
Правило трьох єдностей	У деяких п’єсах не дотримується
Дотримання жанрових рамок комедії	Поєднання комічних і трагічних конфліктів

Поетична пауза. Виразне читання «Стансів» Н.Буало.

    Завдання: - Що нове відмітив автор у творчості драматурга?

Станси

Даремно заздрісна юрба

Хотіла б оганьбить, тупа,

Мольєр, твої найкращі твори, -

 Навіки дивні чари їх,

Пройшовши крізь віки й простори,

В серцях відіб'ються людських.

Як весело смієшся ти.

Де кращі дотепи знайти?

Немов той переможець давній,

Ти Карфаген здобув в боях, -

Схилився і Теренцій* славний

Перед тобою у віках.

У тебе муза недарма

Говорить правду жартома,

Для всіх людей благословенна.

І мова в тебе вся жива,

Але твої влучні слова –

 Це справжня проповідь учена.

Облиш ти заздрощі юрбі.

Нехай вони кричать собі,

Що ти показуєш їх вади,

Що вірш не до вподоби їм.

Як хочеш ти на світ впливати,

Не потурай смакам чужим!

      * Публій Теренцій Афр (лат. Publius Terentius Afer; 195 (або 185) — 159 до н. е.) — давньоримський письменник, комедіограф. 

             Завдання.  Прийом  «Незакінчені речення».

Великий драматург писав: «Краще, що я можу робити - це...

Які у вас будуть пропозиції щодо його закінчення?

Домашнє завдання. Опрацювати матеріал підручника про Мольєра. Прочитати комедію «Міщанин -шляхтич».

Індивід.: намалювати афішу п’єси.

ТЕМА: ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ КОМЕДІЇ «МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ».

 ТЕМАТИКА ТА ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРУ

Мета: ознайомити учнів з історією створення комедії «Міщанин-шляхтич», повторити особливості класицизму як літературного напряму; познайомити учнів із сюжетною основою, інтригою комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич», тематикою та проблематикою твору; поглибити знання з теорії літератури; продовжувати формувати навички аналізу драматичного твору; розвивати навички критичного мислення; виховувати інтерес до вивчення літератури, відповідальність за власні вчинки.

Епіграф

Ми наносимо порокам тяжкий удар,

виставляючи їх на загальне посміховисько.

Найкраще, що я можу зробити,— це, висміюючи,

викривати пороки мого століття.

Ж. Б. Мольєр

Перевірка засвоєного матеріалу. Завдання. Запишіть відповіді у зошит.

Що називається комедією? 

Комедія в ієрархії жанрів класицизму — це високий чи низький жанр? 

Що ви знаєте про комедію масок, або комедію дель арте? 

Чим комедія ситуацій відрізняється від комедії характерів? 

Які комедії Мольєра найбільш відомі?

На відміну від трагедії, де зображувалися королі, полководці, герої, комедія змальовувала звичайне повсякденне життя. Вона показувала дрібних дворян, бюргерів, прислугу. Саме в їхньому середовищі Мольєр знаходив кумедні риси в поведінці, характерах, способі життя і життєвих прагненнях. Завдяки правлінню Людовіка XIV престиж дворянства піднявся дуже високо. Нерідко заможні купці купували собі дворянські титули. Титул дворянина для рядового бюргера був символом величі та витонченості. Мольєр же намагався показати, що нічого високого у дворянстві немає: дворяни можуть бути обмеженими, неправдивими, грубими і примхливими. Так само він висміював жадобу до наживи, прагнення бюргерів будь-що потрапити у вищий світ. Зверніть, будь ласка, увагу на епіграф сьогоднішнього уроку. Слова самого драматурга будуть своєрідним ключем для розуміння п’єси «Міщанин-шляхтич», яка вже понад 300 років не сходить зі світової сцени. Саме з цією п’єсою ми сьогодні знайомитимемося. ( Запишіть  тему та епіграф уроку.)

1.      Історія створення комедії 69 році король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-агою. Турків змусили довго чекати, а потім

Мал. 1 «Міщанин-шляхтич» у Версалі.

Гравюра Антуана Лепорта. – середина ХVII століття

запросили їх до галереї Нового Палацу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, а його вбрання прикрашали діаманти на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман-ага та його почет не виказали очікуваного захоплення. Турецькі посли зробили вигляд, начебто в Туреччині всі носять костюми з діамантами. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному 

 драматургу Мольєру і композитору Люллі написати п’єсу, в якій би висміювалися турки. Так був створений «Міщанин-шляхтич».

Прем’єра п’єси відбулася 14 жовтня 1670 року в Шамборі. Після вистави комедію критикували з усіх боків, бо зрозуміли, що у творі висміювалися не стільки турки, скільки представники аристократії та буржуа, які хотіли здобути дворянські титули. Адже п’єса являла собою пародію на мораль і спосіб життя вищих кіл суспільства. Найбільше обурення у великосвітської публіки викликав образ Клеонта, котрий не тільки не приховував свого низького походження, а навпаки, підкреслював його, проголошуючи, що титули і звання не мають жодного значення, бо головне для людини — це її розум та високі моральні якості.

2.      Тематика комедії «Міщанин-шляхтич»

«Міщанин-шляхтич» — яскравий зразок «високої комедії». Незважаючи на те що п’єса була написана в жанрі «комедії балету» (за вказівкою короля до неї було включено турецькі танці), Мольєр зумів зробити так, що танцювальні сцени у сюжеті перетворилися лише на зовнішню прикрасу сатиричної за змістом комедії.

Спираючись на закони класицизму, що панували на той час у літературі, драматург створює комедію характеру, виписуючи її на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це всі персонажі п’єси, за винятком головної дійової особи Журдена. Адже лише через дії та розмови персонажів можна дізнатися про традиції та звички суспільства. За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними.

У «Міщанині-шляхтичі» основною темою комедії Мольєр обрав спробу буржуа на ім’я Журден будь-що стати знатним дворянином.

Зауважимо, що до цього головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Однак у його свідомості глибоко закріпилася думка про перевагу дворянства над усіма іншими станами в державі. Тож на момент дії у п’єсі мрія бути одним із представників «вищого світу» стає для Журдена сенсом його життя. Припинивши займатися справами, Журден наймає собі вчителів, які, кепкуючи з нього поза очі, навчають Журдена за величезні гроші всього, що треба знати у дворянському середовищі. У сценах навчання дворянських «наук» прагнення наслідувати аристократів драматург висміює з особливою силою. Мольєр показує, що Журден не лише не дізнався нічого нового, а й припинив розуміти нормальні людські стосунки. Автор сміється не із запізнілого потягу до наук — йому неприємні люди, які схиляються перед фальшивими кумирами.

У своєму прагненні «одворянитися» Журден втрачає власну гідність, перетворившись на блазня. Достатньо згадати появу пана Журдена вранці перед слугами і вчителями. Його обличчя просте і грубе, а на голові — нічний ковпак. Вузькі панчохи ледве натягнуті на товсті литки. Червоні оксамитові штани, зелений камзол, черевики на підборах, банти, пряжки, шпага і поверх усього халат з барвистої індійської тканини, — так зодягнений новоявлений шляхтич.

Журден перестає бути собою. Герой вважає істиною будь-яку дурість, тільки б це просувало його до «вищого світу». У сцені з підмайстрами, які вдягають його в нове «панське» вбрання, щедрість замовника зростає в міру того, як часто до нього звертаються «Ваша милість», «Ваша світлість», «Ваша вельможність».

Утім, Мольєр до свого героя ставиться неоднозначно. Адже від природи Журден тямущий, знає ціну копійці, розуміється на людях (бачить наскрізь шахрая-кравця). Сцена складання листа маркізі Дорімені, коли він рішуче відкидає надмірно роздуті варіанти послання, свідчить про ясність думки і кмітливість Журдена. Біда міщанина, в тому, що він обрав неправильний зразок для наслідування. До того ж у Журдена є багато чого, чим він справедливо може пишатися: достаток, уміння порядкувати справи, розумна дочка, повага представників свого стану, які підтримували його, поки той «не втратив глузд на знатності».

Готовий навіть «відрубати два пальці на руці, аби тільки народитися графом чи маркізом», Журден доходить до того, що не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у мамамуші». Всі герої отримують те, чого прагнули: три пари одружуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков’єль і Ніколь), а Журден стає, хоч і химерним, але дворянином. Мольєр не показав, як поводитиметься Журден, коли відкриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, автор і не ставив собі це за мету.

Висміюючи простакуватого героя, Мольєр одночасно викриває і аристократичну верхівку, показавши в особі графа Доранта і маркізи Дорімени їх суспільну та моральну нікчемність, а також матеріальну залежність від буржуазії. Граф Дорант — шахрай, який ошукує Журдена, користуючись його грошима. Крім дворянського титулу, в нього нічого немає, тож і доводиться колишньому аристократу лестити дурнуватому багатієві, аби мати можливість задовольняти свої потреби. Власне, й Дорімена покохала Доранта лише після того, коли отримала дорогий подарунок.

Як бачимо, про справжні почуття тут і не йшлося. Натомість на кохання здатні інші герої — Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков’єль. Саме вони втілюють у комедії мольєрівський ідеал гармонійного поєднання справжньої гідності, чесності та освіченості. Змальовуючи смішні ситуації, у які потрапляє бідолашний Журден, Мольєр узагальнює суспільні явища, не забуваючи про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.

Мольєрівська комедія містить багато ознак класицизму (захист високих моральних ідеалів, що передбачає покарання вад і перемогу чеснот, протиставлення негативних та позитивних персонажів, дотримання правила трьох єдностей). Однак «король французької комедії» був і новатором у драматургії. Це виявилося у введенні в п’єсу живої народної мови, вільному ставленні до правила трьох єдностей та до суворих жанрових вимог.

3.      Проблематика твору, його загальнолюдське значення.

Остання «висока комедія» Мольєра написана в жанрі комедії-балету. Увівши на замовлення короля турецькі танці, Мольєр не порушує основної структури комедії. Особливість комедії полягає в тому, що «комедія характеру» подана на фоні «комедії звичаїв». Носії звичаїв — усі персонажі комедії, за винятком головного героя — Журдена. Звичаї можуть представити тільки всі персонажі разом. Як представляють їх дружина та дочка Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Дорімена. Вони мають лише характерні риси, але не характери. Такі риси, навіть комічно загострені, не порушують правдоподібності характеру. І тільки Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комічний характер. Особливість комічного характеру в п’єсах Мольєра полягає в тому, що в його основі лежить реальне явище або тенденція життя, але в комедії вони подаються в такому концентрованому вигляді, що герой виходить за межі природності. Такими були Дон Жуан і Оргон, Тартюф і Альцест. Такий і Журден, буржуа, який вирішив стати шляхтичем.

Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовною інтригою, що зробило його п’єсу цікавою для глядачів. У захопливій розважальній формі він повчав публіку, нагадуючи про людську гідність, про необхідність долати ниці пристрасті й зберігати за будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.

Комедія-балет — жанр, створений Мольєром для придворних розваг. Але драматург наситив його гострим викривальним пафосом. Музичні й танцювальні номери сприяли поглибленню характеристик героїв, розкривали абсурдність їхньої поведінки та аморальність вчинків. Церемонія посвяти в «мамамуші» стала кульмінацією комедії, оскільки манія Журдена сягає у цій сцені крайньої межі, і вся безглуздість його намагань та моральна ницість виявляються особливо яскраво.

РОБОТА З ТЕКСТОМ ТВОРУ

 Остання визначна комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» (1670) написана в жанрі «комедії балету»: за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її структури. Основний закон структури полягає в тому, що комедія характеру розвивається на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — усі герої комедії, за винятком пана Журдена, головної дійової особи. Сфера звичаїв — традиції, звички суспільства. Персонажі — дружина й дочка Журдена, його слуги, учителі, аристократи Дорант і Доримена, які мають за мету нажитися за рахунок багатого буржуа Журдена. Вони наділені характерними рисами, але не характерами; ці риси комічно загострені, але є правдоподібними. Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний персонаж. Особливостями мольєрівських персонажів є те, що вчинки героя виходять за рамки природного, розумного порядку. Такими є всі герої п’єс Мольєра — герої найвищою мірою чесні й безчесні, мученики шляхетних пристрастей і дурні. Таким є Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином.

 Комедії передувала увертюра, по закінченні якої на сцені з’являлися вчителі музики й танців, вони надзвичайно задоволені, що відшукали собі багатого покровителя — пана Журдена, прихильного до дворянства й світського поводження. Так одразу ж, із перших реплік п’єси, визначається її основна тема. Журден марить стати знатною особою. Ця мета визначає всі його помисли, бажання й діяльність, повністю підкоряє його натуру, стає сенсом його життя. 

 Знаменним є перший вихід пана Журдена: одягнувшись так, як вбирається знать,— він упевнений, що його мрія — мрія стати дворянином — стає дійсністю. Пан Журден охоче входить у нову роль і справді вважає себе гідним цього звання. Він дружить з людьми, близькими до королівського двору. Але що впевненіше поводиться Журден, то стає пихатішим і тим комічнішим виглядає його бажання бути аристократом. Що ж спричинило

«божевілля» пана Журдена? А те, що його уявлення про виключне значення дворянства були облудними. І тому сатира народжувалась з кричущої невідповідності суджень про велич і шляхетність знаті і справжнього значення панівного стану.

 Сміючись над Журденом, який прагне стати аристократом, Мольєр одночасно сміявся і з того ідеалу, що його вигадав для себе Журден. Але хоч як намагався шляхтич Журден не бути схожим на самого себе, все ж таки він залишався колишнім. Позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су; сварячись із кравцем, служницею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі «великосвітські» уроки; прагнучи вивчати науки, він вибрав ту з них, у якій бачив практичну необхідність; просту веселу пісеньку любив більше, ніж тужливий спів. Його бажання отримати дворянство не було хитрим розрахунком буржуа, суб’єктивно воно ставало щирою мрією, яка оволоділа Журденом. Це призводить до того, що шановний пан Журден легко вступає в останній, буфонадний акт комедії і вільно діє у маскараді посвячення в сан «мамамуші». Дарма, що його лупцюють палками, зате він досяг бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають позицію автора.

 На запитання, яке ставить Журден Леонту, нареченому своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не без гордощів відповідає, що він нe має наміру привласнювати собі дворянське звання і не є дворянином. Він прослужив шість років у армії й відчуває себе корисним державі й суспільству. Шляхетність Леонта, на думку Мольєра, набута його способом життя і діяльностю, тоді як поведінка змальованих у п’єсі аристократів — графа Доранта й маркізи Доримени — повністю позбавлена шляхетності, що булла надана їм від народження. У загальній композиції п’єси завданням карнавального фіналу є осміяння ганебної і вульгарної пристрасті до «одворянення» — пан Журден стає загальним посміховиськом. Звичайно, Журден — зовсім не такий дурень, за якого його мають усі персонажі комедії, і вже зовсім не такий старий дурень, аби пояснювати його вчинки поважним віком (йому лише трохи за сорок). До того ж вікові особливості, як і дурість,— не предмет комедії.

 На прем’єрі «Міщанина-шляхтича» 14 лютого 1670 року, влаштованої для Людовіка та його двору в королівському замку Шамбор, «дуже» сміятися не поспішали. Адже першим при дворі сміявся король. А він — ані під час вистави, ані після неї — узагалі

ніяк не проявив свого ставлення до комедії: ані сміхом, ані жестом, ані словом. Двір вирішив, що комедія провалилася. Чутки про це вмить облетіли весь Париж. Так було і після другої вистави. Однак звинувачувати Мольєра в крамолі причин не було. «Я нічого не сказав вам про вашу п’єсу після прем’єри,— через декілька днів сказав Мольєру Людовік.— Мені здавалося, що я був зачарований лише тим, як її поставлено. Справді, Мольєре, з усього, що ви створили, досі ніщо не давало мені такої втіхи, і сама п’єса ваша — чудова». Придворні вишикувалися в чергу до Мольєра. Кожний з них заявляв, що «завжди був палким прихильником» мистецтва комедіографа і «завжди знав», що його нова комедія — найкраще з усього, чим багатий цей жанр…

Завдання. Запишіть відповіді у зошит

За яким основним законом створено структуру п’єси Мольєра?

У чому особливості мольєрівських характерів?

У якій частині п’єси визначається основна її тема? Сформулюйте її.

Як автор ставиться до бажання пана Журдена стати аристократом?

Чим пояснюється жага пана Журдена здобути титул дворянина?

Над ким ще, крім пана Журдена, сміється автор? Думку поясніть.

Що покликаний викрити карнавальний фінал п’єси?

Якою була реакція знаті на прем’єру комедії «Міщанин-шляхтич»?

Що висміює і що прославляє Мольєр у комедії?

 Робота з таблицею

 Пригадайте правила класицизму. Заповнивши таблицю, визначте, у чому Мольєр дотримується правил класицизму, а в чому порушує їх. 

Утілення правил класицизму в комедії	Порушення правил класицизму

Узагальнення 

— Мольєр весело сміється з тих, хто дозволяє себе обдурити, і з тих, хто це робить. Але комедіограф вірив у велику шляхетність людини. За його переконаннями, здоровий глузд і щирість завжди перемагають. У комедії Мольєра класицизм, як і раціоналізм, доходив «останньої межі», за якою вичерпувались його пізнавальні можливості. Та Мольєр не погрішив проти класичного визначення жанру: «Комедія — це перехід від нещастя до щастя».

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Характеризувати образ Журдена, підібрати цитати для характеристики образу; скласти кросворди до теми.

ТЕМА: ОСНОВНІ ОБРАЗИ КОМЕДІЇ. ЗАСОБИ КОМІЧНОГО

Мета: вчити  визначати засоби творення комічного у творі та робити узагальнення і висновки, визначати основну настанову класицизму — прагнення виховувати глядача; повторити відомості із теорії літератури; розвивати усне зв’язне мовлення; розвивати навички критичного мислення; виховувати кращі риси людського характеру, почуття краси та естетичний смак.

Тип уроку: поглиблене вивчення художнього твору.

Епіграф

О Мольєр, величний Мольєр!

Ти, який так широко і в такій повноті

 розкривав свої характери,

так глибоко простежував всі тіні їх...

М. Гоголь

1. Інтелектуальна розминка

Завершіть речення

1) Головний герой комедії «Міщанин-шляхтич» — … .

2) Пан Журден прагне… .

3) Слуги в комедії — … .

4) Люсіль — це… .

5) Весела вигадка про сина турецького дворянина належить… .

6) Перевдягнувся на турецього вельможу… .

7) Пана Журдена посвятили в неіснуючий сан….

8) Н а бенкет пан Журден запросив… .

9) Маркіза Доримена закохана… .

10) У кінці комедії намічаються весілля… .

Розгадайте кросворд. Відповіді запишіть у зошит.

1. Жанр твору «Міщанин-шляхтич». 

2. Збіднілий дворянин, що позичає гроші в головного героя твору. 

3. І м’я дочки головного героя. 

4. І м’я служниці. 

5. І м’я слуги. 

6. І м’я маркізи, до якої залицялись два герої твору. 

Ключове слово для перевірки. Ім’я автора твору «Міщаниншляхтич».

Завдання. Запишіть власну думку. «Вільне письмо» на тему «Сміх»

Приклад

«Сміх — сплеск емоцій. Він буває щасливим (неначе відчуття польоту), буває добрим, як сонячний промінець або весняний вітер, долонька дитини чи поцілунок коханого. Сміх може зцілити від душевного болю чи гнітючої самотності. Та він може також бути злим, «колючим», неначе лезо бритви чи колючки кактуса. Такий сміх, подібно до жмені льоду, примушує напружитись і втікати. А так хочеться, щоб він був подібний до веселих дзвіночків, а не до заупокійних дзвонів!..»

 Повторення термінів із теорії літератури

Гумор — вид комічного, коли серйозне в житті зображується жартівливо, коли про людські вади говориться з добродушною посмішкою.

Іронія — засіб гумору та сатири, заснований на приховано-глузливому, зневажливо-осудливому зображенні людини чи явища.

Сатира — художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднано з його гострим осміюванням.

Сатирична розповідь — розповідь, у якій різко висміюються люди, людські вади, характери.

Антитеза — підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, характерів.

 РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1.      Основні образи комедії

Згідно з правилами класицистичної комедії, образна система «Міщанина-шляхтича» відзначається чіткістю й симетричністю побудови. Образи об’єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков’єль і Ніколь. Кожен із персонажів є художнім типом: Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип

сварливої дружини; Ков’єль — розумний і кмітливий слуга; Клеонт — тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання.

1.1.            Образ Журдена

Пан Журден — багатий буржуа, котрий соромиться свого походження і хоче потрапити до вищого товариства. Він вважає, що за гроші можна купити все — і знання, і аристократичні манери, і любов, і титули, і посади. Журден наймає вчителів, які навчають його правилам поведінки у світському товаристві та основам наук. 

У сценах навчання автор викриває невігластво буржуа й водночас схоластичність тогочасної освіти. Журден не має елементарних знань і тому стає жертвою тих, кого цікавить тільки його гаманець. Легковірного міщанина обдурюють геть усі — від учителів і кравців до графа Доранта, бо він легко піддається впливу лестощів та магії звертання «ясна вельможність».

Журден смішний у своєму прагненні за будь-яку ціну стати аристократом. Мольєр показує, як певна пристрасть чи вада може витіснити з душі людини всі гарні задатки. Так, марнолюбство заполоняє весь внутрішній світ Журдена. Він від природи не дурний, адже зумів примножити капітал свого батька. Бачить шахрайство кравця. Віддає перевагу народним пісням перед салонними серенадами. Помічає, що Дорант ошукує його, але погоджується на це, аби мати змогу на рівних спілкуватися з аристократами. Пан Журден має достатньо розуму, аби зрозуміти, що вчителі пропонують йому мертві істини, які не розвивають, а навпаки, стримують природу людини, її природні бажання і почуття. Однак прагнення здобути дворянство стає сильнішим за здоровий глузд: увесь розум і природне єство в Журдені поступаються марнославству.

З Журдена всі сміються, явно чи потайки. Пані Журден відверто картає його. Дорант підлещується до нього, хоч у душі зневажає. Слуги Ков’єль і Ніколь не можуть стримати сміху при появі Журдена у «великосвітському» вбранні. Але ніщо не здатне здолати пристрасті Журдена, яка стає не просто смішною, а й небезпечною для оточуючих. Він ображає й обдурює дружину, жорстоко поводиться зі слугами, готовий пожертвувати щастям власної дочки заради аристократичного звання.

Журден показаний у п’єсі неосвіченим, грубим, сповненим марнолюбства, хоча загалом він добродушний і щирий, часом зворушливо наївний. З нього можна сміятися, але його нема за що зневажати. Як писав Д. Дідро, «смішний не той, хто знає про свою ваду, а той, хто не знає і впевнений у собі». Журден щиро дивується, що він говорить прозою, що є така наука логіка, що слова складаються із звуків. Він ніби вперше відкриває для себе світ, і це викликає сміх. Але глядачі зрозуміли, що у п’єсі «Міщанин-шляхтич» Мольєр з буржуа тільки посміявся, а справжнє вістря його сатири спрямоване проти аристократів, у зображенні яких він не пошкодував викривальних засобів. Журден, хоча й кумедний у своєму бажанні стати шляхтичем, але все ж таки кращий за Доранта й Дорімену, бо залишається щирим у своїх прагненнях, тоді як вони втратили будь-яке уявлення про честь і совість.

               Образ графа Доранта.Граф Дорант — зубожілий аристократ, людина без моральних норм. Він обдурює Журдена, не гребуючи жодними засобами, аби видурити в того гроші. І все це під маскою вишуканості й благопристойності. Удаючи із себе друга Журдена, Дорант живе за його рахунок і за його гроші робить подарунки Дорімені. У Доранта немає нічого, окрім його титула.Він збіднів не тільки матеріально, а й духовно. Єдине, що вміє граф,— це витрачати гроші, жити порожнім життям і лицемірити.

Мольєр гіперболізує вади Доранта, і найвищої точки ця гіперболізація сягає у сцені посвяти Журдена в «мамамуші». Дорант, який називався другом Журдена, нічого не має проти розіграшу над ним, остаточно виявляючи цим свою ницість. «Розбещеність і безсоромність, помножені на лицемірство,— ось образ безчестя в комедії «Міщанин-шляхтич»,— писав про графа Доранта французький критик Н. Пуссі.

Образ маркізи Дорімени. Образ маркізи Дорімени поданий також у сатиричному плані. Це молода вдова, яка прагне розкоші, світських розваг і хоче зробити вигідну партію. Вважаючи графа Доранта багатим, вона погоджується

вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потрапляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.                Образ пані Журден. Здоровий глузд утілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість поведінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки із чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена.

                  

Образи представників молодого покоління. Позитивний ідеал автора втілено у представниках молодого покоління. Люсіль і Клеонт — освічені, чесні й добрі молоді люди. Вони не соромляться свого походження, понад усе цінують в людях моральні якості, чисті й високі почуття, борються за своє щастя. Устами Клеонта виражається авторська позиція, утверджується цінність особистості незалежно від її стану, засуджуються вади суспільства: «Я вважаю, що всякий 

обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки обіймали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду». Клеонт не дворянин, але має справжнє благородство душі і власну гідність. Він веде чесний спосіб життя, віддано служить державі. Цей образ протиставлений негативним персонажам комедії. За свої високі моральні якості Клеонт винагороджується у п’єсі шлюбом з Люсіль. Дочку Журдена змальовано у творі менш виразно, але добре показано її привабливі риси — красу, людяність і здатність до високого кохання. Автор утверджує силу взаємних почуттів, що важать більше за титули й багатство.

Закоханим допомагають з’єднатися слуги Ніколь і Ков’єль, які представляють народні типи. Весела й гостра на язик Ніколь і винахідливий та кмітливий Ков’єль втілюють позитивне, природне, гуманне начало. Ці образи протиставлені егоїзму буржуазії та ницості дворянства. Слуги висловлюють розумні, тверезі оцінки подій та людей, вони активніші від своїх хазяїв. Без витівки, яку придумав Ков’єль, Люсіль і Клеонт не змогли б одружитися. Те, що всю «режисуру» розіграшу автор віддає Ков’єлю, підкреслює глибоку віру Мольєра в народ, у його розум і творчі можливості, у здатність відновити справедливість.

Хоча в кожному з персонажів підкреслюється якась одна риса, не можна не помітити, що Мольєр у п’єсі «Міщанин-шляхтич» прагнув до багатогранності зображення людських характерів (так, Журден — утілення не тільки гіпертрофованого марнолюбства, а й наївності, невігластва, практичності тощо). Ця неоднозначність образів була новим кроком у розвитку жанру класицистичної комедії.

              Образи комічного. У п’єсі Мольєра панує атмосфера сміху. Драматург використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо з його допомогою автор показує справжнє обличчя людства. Сміх допомагає людям посміятися із себе, побачити те, чого вони раніше не помічали.

Сміх у комедії «Міщанин-шляхтич» має не тільки історичну основу: епоха Людовіка XIV давно минула, стосунки між дворянством і буржуазією нині не актуальні, а п’єса й досі подобається публіці. А це означає, що автор втілив у своїх персонажах не стільки індивідуально-конкретне, скільки те, що завжди було й буде притаманне людській натурі. Мольєр, як видатний майстер комедії, показав ті загальні недоліки, що живуть у людях і до сьогодні,— марнославство, лицемірство, невігластво, пихатість тощо.

Сміх Мольєра багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний, нищівний. Багатозначність сміху зумовлює розмаїття засобів комічного у п'єсі. У зображенні Журдена, пані Журден, закоханих автор віддає перевагу гумору та іронії. Глядачі весело сміються, коли кравець пояснює Журденові, що на костюмах аристократів квіточки мають бути розташовані лише голівками вниз, коли вчителі навчають Журдена гарних манер або коли його посвячують у «мамамуші». Викликає сміх і гумористична сцена сварки Клеонта й Люсіль, і кожна поява пані Журден, яка весь час лається. Тим часом при змалюванні образів аристократів застосовують! я гостріші засоби комічного — сатира та сарказм. Якщо вчинки Журдена лише висміюються, то спосіб життя Доранта й Дорімени рішуче засуджується.

Мольєр був блискучим майстром комізму. Комізм у «Міщанині-шляхтичі» виникає і в окремих ситуаціях, в які потрапляють герої п’єси, і в їхніх висловлюваннях (яскравий приклад словесного комізму — «турецька» мова, вигадана автором). Проте комізм криється передусім у характерах персонажів і виявляється через їхні вчинки та діалоги. Не обмежуючись зображенням комічних моментів, драматург створив живі сатиричні образи, які не втратили свого значення і в наш час. Комічні ефекти в комедії Мольєра ґрунтуються на широкому використанні можливостей народного театру, що надає п’єсі особливої життєвості та дієвості.

Сміх у комедії «Міщанин-шляхтич» — це спосіб викриття лицемірної моралі та рабської психології суспільства, це вираження демократичної точки зору автора і моральний урок не тільки сучасникам драматурга, а й нашому сьогоденню.

Узагальнюючі запитання

(Завдання.  Записати  у зошити відповіді на узагальнюючі запитання.)

Що є домінуючою рисою характеру пана Журдена? 

Чи можемо ми сказати, що основним об’єктом сатиричного зображення в п’єсі є пан Журден?

Яку мету, на вашу думку, має граф Дорант? Яку роль відведено графом пану Журдену? 

Про які риси характеру Доранта можна говорити? 

Чи є в комедії порядні люди? 

Якою є тема комедії? 

Що висміює і що прославляє Мольєр у комедії? 

Які моральні висновки можна зробити, розглянувши образ пана Журдена? 

Із запропонованих варіантів оберіть одну правильну відповідь.

Хто в п’єсі «Міщанин-шляхтич» так звертається до пана Журдена: «Як? Що це таке? Кажуть, ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?»:

A. Дорант;

Б. Дорімена;

B. Клеонт;

Г. пані Журден.

Якою сценою розпочинається комедія «Міщанин-шляхтич»:

A. Ніколь зустрічає Клеонта і Ков’єля;

Б. Журден на самоті розмірковує про те, як добре знатися зі шляхетним панством;

B. пані Журден радить Клеонту просити руки Люсіль;

Г. вчителі пана Журдена готуються до уроків зі своїм учнем.

Хто підмовляє Клеонта на кумедну витівку з переодяганням:

A. Ков’єль;

Б. Дорант;

B. Ніколь;

Г. Журден.

Поміркуйте і дайте відповідь

Чому Журдена називають «комічним характером»?

Чи можна назвати решту персонажів «комічними характерами»? Відповідь обгрунтуйте.

Пригадайте комічні ситуації, дійовою особою яких є Клеонт. Як ці ситуації характеризують героя?

Знайдіть творче рішення

Уявіть, що вам запропонували підготувати костюми для шкільної вистави «Міщанин-шляхтич». Які кольори ви запропонуєте для головних персонажів комедії? Свої міркування обґрунтуйте.

Визначте тему комедії «Міщанин-шляхтич».

З’ясуйте особливості конфліктів у п’єсі.

Визначте особливості жанру комедії «Міщанин-шляхтич».

Поміркуйте і дайте відповідь:

Що викликає у вас сміх, коли ви читаєте про навчання Журдена? Хіба це смішно, що людина вчиться?

На кого Журден хоче бути схожим? Чи варті його ідеали наслідування?

Чи можна назвати Журдена «зовсім темним», як казав учитель музики?

Хто з персонажів утілює здоровий глузд? Наведіть цитати, що розкривають ставлення цих людей до Журдена.

Хто допомагає відновити справедливість і сприяє шлюбу Клеонта з Люсіль, обдуривши Журдена? У чому тут виявляється позиція автора? На чиєму він боці?

Які риси класицистичної комедії втілені в п’єсі «Міщанин-шляхтич»?

У чому Мольєр був новатором?

Які традиції народного театру простежуються в комедії «Міщанин-шляхтич»?

Які два види комедії розробляв Мольєр? Чи наявні їхні риси у п’єсі? Доведіть свою думку прикладами.

З’ясуйте природу сміху Мольєра. Проти чого був спрямований цей сміх?

Повторіть визначення видів комічного, наведіть приклади та з’ясуйте їхні функції, спираючись на текст комедії.

Домашнє завдання. Знайдіть творче рішення

Напишіть невеликий твір-роздум на тему «Які вони, сучасні журдени?» Можете зробити це у вигляді драматичного етюду, взявши на себе роль комедіографа й використавши різні засоби комічного.

Повторити вивчене; підготуватись до контрольної роботи.

Тема. « У чому ж сенс життя ?» (за повістю Р. Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон»)

Мета: осмислити філософський зміст повісті-притчі; розкрити символіку повісті ; розвивати вміння знаходити в тексті художню деталь і визначати її смислове навантаження, творчу уяву учнів, навички аналізу художнього твору, розкрити поняття фентезі, повість-притча, екзистенціалізм; виховувати моральні принци.

Епіграф: Жити – це не означає дихати, це значить…

Ж.-Ж. Руссо

·         Кожен із вас, мабуть, часто замислюється над запитанням «Для чого я живу?», «У чому сенс життя?» і кожен може дати відповідь, але яку? «Заробити грошей, знайти гарну роботу», – скажете ви. А що для цього потрібно? Як знайти відповідь? Тому за допомогою звернімося до американського письменника-екзистенціаліста Ричарда Баха та його повісті-притчі «Чайка Джонатан Лівінгстон».

             Перегляд відеоролику « Чайки і море».

3.      Бесіда.

·         Які асоціації у Вас виникли під час перегляду відеоролику?

·         Що нагадала вам зграя чайок? (Суспільство людей.)

·         Чи всі схожі чайки між собою? (Ні. Всі різні, як і люди.)

·         Де відбуваються події у відео? (Море.)

·         -Що символізує море? (Море – свобода, безмежність, життя.)

·         Отже, чайка і море, людина і життя.

    Словникова робота: фентезі, повість-притча, екзистенціалізм.

Фентезі – (англ. fantasy – фантазія) – літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю.

Повість-притча – епічний твір з моральною повчальною ідеєю.

Екзистенціалізм – літературна течія, в основі якої лежить зосередженість на особі, яка залишалася наодинці з буттям. Екзистенція з латині перекладається як «існування». Письменники-екзистенціалісти вважали, що існування передує справжній сутності людини, котра знаходить свій сенс життя.

Записати тему нашого уроку у зошит.

3.      Робота з епіграфом. Читання. Бесіда.

·         Як ви розумієте епіграф?

·         Чи все зрозуміло?

·         Як би ви продовжили думку Ж.-Ж. Руссо?

·         У кінці уроку ми повернемося до епіграфа та з’ясуємо, чи правильно ви

спрогнозували кінцівку висловлювання.

        Стисла довідка про творчість американського письменника Ричарда Баха.

Ричард Бах – американський письменник. Народився у 1936 році. Льотчик за фахом. Служив у американській авіації з 1956 по 1962 роки. Повернувшись, став журналістом, працював у журналі «Флайнг». Опублікував багато нарисів, статей, оповідань. Його творчості притаманні риси екзистенціалізму, неоромантизму. Автор декількох популярних книг про авіацію, зокрема «Ничто не случайно» (1963), «Биплан» (1966), «Чужий на землі» (1963). Великого успіху досяг автор, написавши повість-притчу «Чайка Джонатан Ливингстон» (1970). Нині живе і працює в Америці. Окрім того, готується переклад другої частини – продовження повісті-притчі «Чайка Джонатан Ливингстон».

2.      Складання анкети письменника (запис у зошиті)

1.      Прізвище, ім’я, по батькові: Ричард Бах.

2.      Роки життя: 1936 рік народження – донині.

3.      Країна, яку представляє: Америка.

4.      Жанр, в якому прославився: повість.

5.      Напрям в літературі: екзистенціалізм.

6.      Найвідоміші твори: «Ничто не случайно» (1963), «Биплан» (1966), «Чужий на землі» (1963), «Чайка Джонатан Ливингстон» (1970).

7. Цікаві факти про життя і творчість Р.Д.Баха.

Бесіда.

·         Яке враження на вас справила повість-притча?

·         Що сподобалося найбільше?

·         Що здалося незрозумілим і дивним?

·         Які асоціації виникли?

·         Яка була ваша перша думка щодо сюжету?

·         Які ви запропонували б теми до уроку? («Безмежний політ Чайки», «Куди кличе нас Чайка?»)

·         Хто є головним героєм повісті? (Чайка Джонатан Лівінгстон.)

·         Де відбуваються події? (На березі моря. Зграя чайок.)

         Отже, у нас виокремлено світ Зграї. (таблиця)Охарактеризуйте світ Зграї? Які закони діють у ній?

·         Чим відрізняється Джонатан від інших чайок?

·         Розгляньте ілюстрацію. Що можна сказати про політ чайки? (Чайка летить проти вітру, на відміну від іншої.) Про що це свідчить? (Не такий як всі. На незвичайний політ указують крила.)

·         Чому Джонатан постійно відмовляється від їжі? («Голодный и счастливый, он утолял свою жажду знаний».)

·         Чи страждає герой? Чому? (Так, йому не вистачає «вищого пізнання».)

·         Чому чайки не розуміли його? Зачитайте епізод із твору.

·         Чому Джонатан не хотів бути таким, як всі, знаючи про ставлення інших, ішов наперекір Зграї?

·         До чого прагнув герой? (таблиця)

·         Чи вдавалися йому спроби навчитися літати? (Він боявся себе втратити. Маленький принц теж боявся втратити себе, загубитися у світі, стати таким, як усі.)

·         Який момент був переломним у його житті? Зачитайте. (Після невдалої спроби, отямившись у темряві.)

·         Які природні образи підкреслюють його стрімке бажання? (Образ вітру, ранку.)

·         Розкрийте символічне значення образів вітру, ранку? (Вітер – поривання, неймовірне бажання, Джонатан був, як стрімкий вітер, ранок – початок нового життя. «Он как будто родился заново, трепеща от восторга, что преодолел страх».)

·         Чого досяг Джонатан? («О миг торжества! Предельная скорость! Это – прорыв в запредельное. Звёздный час в истории Стаи! Будущее забрезжило светом надежды».)

·         Чому герой був упевнений у власних силах?

·         До чого привело його бажання літати? (Став вигнанцем.)

·         Його світ змінився? (таблиця)

·         Що було рятівним для нього? (Небо, воля)

·         Що символізує небо? («Небеса – это совершенство»,  досконалість)

·         Які події змінюють його життя? (Зустріч з іншими чайками, зокрема з Чангом Салліваном.)

·         Чи змінилося життя Джонатана, коли він зустрів чайку Чанг? (Чанг був його наставником, спрямовує його на шлях пізнання.) Доведіть цитатами з тексту. (Знову теорія буддизму: «Чайки, что скитанням надають досконалість, встигають завжди і усюди».)

·         Чому чайка повинна пройти певний шлях, щоб стати Великою? («Смысл жизни в том, чтобы найти идеал, постичь его и явить остальным».)

·         Який закон діє для Великої Чайки? («Быть самим собой. Без свободы чайка – не чайка».)

·         Знайдіть описи чайок. Чому чайки зображені саме у таких кольорах? (Сверкающие, серебристые, сияние крыльев, лучезарное свечение, ослепительные, отлиты из полированного серебра, белоснежные, белые перья.) Чому такі кольори?

·         Чанг висловив таку думку: «Летать прошлым и будущим, познать суть добра и любви». Чи згодні ви з цією думкою? Доведіть.

·         Яка думка не давала спокою Джонатану? (Він хотів повернутися до своєї Зграї.)

·         Остаточним рішенням було повернутися. Прокоментуйте останню пораду, яку дав Саллі Джонатану. («Та чайка видит дальше, которая выше летит».)

·         З ким зустрівся Джонатан, повертаючись додому? (Флетчер Лінд.)

·         Хто такий Флетчер Лінд? (Учень Джонатана.)

·         Чим він відрізнявся від інших учнів Джонотана? (Він був таким, як і свого часу сам Джонатан. – Гордовитим, юним, вільним.) Джонатан стає на новий шлях пізнання, передаючи свій досвід іншим вигнанцям.

·         Чого навчає Лівінгстон своїх учнів? (Запис міркувань у зошити.) Обґрунтуйте.

1.      «Дальше видит та птица, которая выше летает».

2.      «Серость жизни, страх и зависть – причина того, что жизнь чайки столь коротка».

3.      «Высь – познание сути добра и любви».

4.      «Быть самим собой. Без свободы чайка – не чайка».

·         Чому, навчивши своїх учнів, Джонатан вирішив повернутися з ними до Зграї?

·         Чи виникало почуття страху у чайок? (Так, але «Свободные птицы вольны лететь куда хотят и быть самими собой».)

·         Прокоментуйте реакцію Чайок зі Зграї на побачене. (Здивування, насолода побаченого польоту, згодом коло однодумців-учнів Джонотана поповнилося.)

·         Чому Джонатана чайки називали «Син Великої чайки», «Диявол», «Злой гений»?

·         Чому так по-різному? (Після падіння Флетчера. Тому що у будь-якому світі існує пояснення незвичайного – або святий, або диявол. «Для них ты либо чистое божество, либо нечистая сила».)

·         Як ви гадаєте, чому у Джонатана не було ненависті до Зграї? («Нужно учиться видеть истинную чайку и в каждой из них помочь им разглядеть ее в себе. Это называется любовью. и это есть дар».)

·         Чому саме Флетчеру вирішив передати наставництво наш герой? Думку підтвердіть цитатами. («Его сердце было наполнено добром и любов’ю».)

·         Чому Джонатан дав пораду своєму учневі наостанок? Чи було це потрібно Флетчеру? («Не верь тому, что говорят тебе твои глаза: их возможности ограничены. Смотри так, чтобы понять, осознай то, что уже известно тебе, и ты увидишь путь к полёту».)

·         Пригадайте вислів мудрого Лиса із твору «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері: «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш». Що мається на увазі? (Світ, людину потрібно відчувати душею, а не тілом.)

·         Чи був передбачуваним фінал повісті-притчі?

·         Як ви думаєте, що сталося з Джонатаном? (Переродження в іншу форму – духовну. Маленький принц помер, щоб воскреснути у зорях.)

·         Що допомогло героєві на шляху до досконалості? (таблиця. Висновки. Джонатану допомогло бажання свободи вибору, пізнання,  вдосконалення, віра у власні сили, любов та добро на відміну від інших у зграї, де вони існували, а не жили.)

·         Отже, який же шлях пройшов Джонатан до пізнання? (таблиця.  «Шлях Джонатана до пізнання»)

·         Знайдіть ознаки притчі у творі. (Морально-філософські роздуми автора.)

·         Як ви думаєте, які повчальні моменти містить твір? (Філософські роздуми про сенс життя людини. Потрібно любити життя, людей і ти досягнеш найвищих почуттів. Ознаки казки: незвичний сюжет, персоніфікація птахів.)

·         З яким твором можна провести паралель, читаючи повість-притчу Р. Баха? (А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц».)

·         Яка авторська думка у притчі «Маленький принц»? (Шлях до істини нелегкий. Доводиться бачити багато негативного, проходити через різні випробування. Людина увесь час перебуває у пошуку. Подорож Маленького принца – це шлях до пізнання світу, шлях до істини.)

·         Визначте головну авторську думку повісті-притчі Р. Баха.

·         Дійсно, у кожному із нас живе Чайка Джонатан Лівінгстон, тільки потрібно навчитися бачити справжню людину і в кожній із них допомогти розгледіти її в собі. Джонатан – це символ безкінечних можливостей того, хто вміє мріяти, вірити в досконалість, любити життя. І тоді людина здатна пізнати добро, любов, і знайти свій сенс життя.

Велика Чайка = Справжня Людина

·         Чи можемо ми дати відповідь на запитання теми уроку «У чому сенс життя?» і продовжити вислів Ж.-Ж. Руссо? (Висловіть власні думки, обґрунтуйте  їх: «Жити – це не означає дихати, це значить … діяти». Ж.-Ж. Руссо.)

V. Домашнє завдання.

1.      Написати твір-мініатюру «Сенс мого життя».

2.      Розмалювати світи Джонатана Лівінгстона.

Алегоричні образи у повісті "Чайка Джонатан Лівінгстон"